Головний зміст

yhfjry7tkyj50733Це передбачено Законопроектом № 4936 від 08.07.2016 р. про превентивні і компенсаційні засоби у зв’язку з катуванням, нелюдським чи таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням щодо засуджених та осіб, узятих під варту, та запровадження інституту пенітенціарних суддів.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Законопроектом передбачається створення превентивних та компенсаційних заходів у зв’язку з неналежним поводженням щодо засуджених та взятих під варту осіб, закріплення їх поняття, видів, процедур застосування, а також відповідальних суб’єктів. Створюється інститут пенітенціарного судді, який буде відповідальний за вирішення скарг таких осіб і за вирішення деяких питань, пов’язаним з виконанням вироку, або тих, що виникають в процесі тримання особи під вартою. Пенітенціарний суддя стане суб’єктом відповідальним за застосування превентивних та компенсаційних заходів. 
 
У відповідності до наданих у законопроекті дефініцій превентивними заходами є дії, що вживаються на підставі відповідного рішення пенітенціарного судді та спрямовані на припинення або попередження катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання; компенсаційними заходами є дії, що вживаються на підставі відповідного рішення пенітенціарного судді та спрямовані на відшкодування жертвам катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання фізичної та (або) моральної шкоди (ст. 1 законопроекту Закону). Пенітенціарним суддею є суддя суду першої інстанції, який уповноважений здійснювати правосуддя у відповідності до КПК України та інших законів України в окремих категоріях справ осіб, які тримаються в установах попереднього ув’язнення та виконання покарань, а також звільнених із цих установ осіб, головною формою роботи якого є судові засідання в установі попереднього ув’язнення чи виконання покарання (п. 2.8 Прикінцевих положень).  
 
Статтею 2 законопроекту закріплюється абсолютна заборона катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Абсолютність права означає, що воно не може бути обмежене за жодних обставин. Таке бачення права не бути підданим катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню відповідає Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вона не закріплює лімітативної клаузи стосовно права, закріпленого у статті 3 Конвенції, як це робиться щодо прав, закріплених у інших статтях, а також забороняє відступ від статті 3 навіть в умовах війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації (стаття 15 Конвенції). 
 
Проект чітко визначає види превентивних та компенсаційних заходів. 
 
Зокрема, превентивні заходи можуть полягати у скасуванні рішень адміністрації установи виконання покарання чи попереднього ув’язнення, а також у рішенні: 
 
змінити установу попереднього ув’язнення чи виконання покарання, в якій утримується особа, взята під варту, чи засуджений;
змінити приміщення, в якому утримується засуджений чи особа, взята під варту, в тому числі шляхом поміщення в одиночну камеру або в іншу структурну дільницю установи;  
повністю або частково відремонтувати чи обладнати будь-яке приміщення, в якому утримується засуджений чи особа, взята під варту, його дезінфекції, дезінсекції чи дератизації, або припинити експлуатацію такого приміщення; 
здійснювати належне харчування, речове чи гігієнічне забезпечення;
здійснити належне медичне забезпечення, в тому числі шляхом переведення до необхідного медичного закладу незалежно від його підпорядкування; 
не допускати у подальшому певних рішень, дій чи бездіяльності;
вжити інших заходів індивідуального характеру, які є необхідними для недопущення або припинення порушення частини статті 2 цього законопроекту. 
 
Компенсаційні заходи полягають у грошовій компенсації. При чому, звернення з клопотанням про застосування компенсаційних заходів перешкоджає зверненню за компенсацією шкоди в порядку цивільного чи адміністративного судочинства про той самий предмет і з тих самих підстав і vice versa. 
 
Грошова компенсація може застосовуватись як під час тримання в установі попереднього ув’язнення чи виконання покарань, так і після звільнення з них. Встановлення розміру компенсації залежить від ступеня серйозності порушення права не бути підданим катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводження або покарання, та повинно враховувати наслідки для особи - завдану фізичну чи моральну шкоду, враховуючи її стан здоров’я, вік та інші особливості. Це дозволяє забезпечити індивідуальність підходу та відповідає стандартам Європейського суду. Водночас визначення більш чітких критеріїв є неможливим, адже у такого роду правовідносинах необхідною є певний ступінь оціночності та суддівської дискреції. 
 
Грошова компенсація може призначатися у сумі від одного до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати за п’ятнадцять днів тримання в умовах, яке становить порушення статті 2 цього законопроекту, залежно від серйозності такого порушення та (або) його наслідків для особи. Розрахунок грошової компенсації за частки періодів, які є меншими п’ятнадцяти днів, здійснюється пропорційно.
 
Грошова компенсація може призначатись одночасно за триваюче порушення (тримання в неналежних умовах) та за одноактне  порушення чи кілька одноразових порушень. Мінімальний розмір грошової компенсації не може бути меншим розміру мінімальної заробітної плати, що спрямовано на усунення підстав для задоволення позовів у Європейському суді, адже вірогідність визнання належною компенсацію за порушення права передбаченого у статті 3 Європейської конвенції меншої суми є малоймовірним враховуючи його прецедентне право. 
 
Додатковим гарантіями належної компенсації є те, що грошова компенсація не оподатковується та має бути сплачена протягом трьох місяців з дня прийняття рішення про її виплату. За кожен прострочений місяць сплати грошової компенсації особі додатково виплачується 3 відсотки від суми, яка має бути сплачена.
 
Що стосується типу процесу в рамках якого повинні вирішуватися питання про застосування превентивних та компенсаційних заходів, то Проект визначає, що провадження у справах про застосування превентивних та компенсаційних заходів здійснюється в порядку кримінального судочинства, з урахуванням положень законопроекту. Разом з тим законопроект виконує комплементарну роль, адже містить специфічні положення, які мають особливу правову природу та не можуть бути належно вирішені в рамках чинного КПК. Тому при вирішенні питання щодо грошової компенсації пенітенціарним суддею також враховуються положення Цивільного кодексу України, які стосуються відшкодування шкоди, так як відшкодування грошової шкоди в рамках застосування компенсаційних заходів у відповідності до КПК може бути доволі складним. Цивільний кодекс є більш комплексним документом для врегулювання подібних питань. Вимога специфічності окремих процесуальних принципів, зокрема принципу пропорційності, також вимагає врахування відповідних положень Кодексу адміністративного судочинства України. 
 
Законопроект вказує на процесуальну специфіку застосування превентивних та компенсаційних заходів. Вона визначає процесуальні аспекти по-іншому ніж загальні положення КПК України. Наприклад, у разі подання клопотання про застосування превентивних заходів відповідне рішення приймається якомога швидше, але не пізніше трьох робочих днів з дня подання клопотання. Вжиття заходів зумовлюється терміновим характером, який, як правило, вимагається ситуацією, що загрожує порушенням статті 3 Європейської конвенції.
 
У разі встановлення відповідних порушень пенітенціарний суддя застосовує заходи превентивного характеру, вказуючи їх детальний опис, строк виконання та відповідальних за виконання осіб. 
 
З метою перевірки підстав для застосування превентивних заходів, фіксування доказів порушень, пенітенціарний суддя зобов’язаний здійснювати особистий візит до установи попереднього ув’язнення чи виконання покарань та до приміщень, яких стосується клопотання про застосування превентивних заходів. Під час такого візиту пенітенціарний суддя вживає усіх заходів для фіксування фактів, на які скаржиться заявник, в тому числі розмірів та стану камер, кількості осіб, що в них тримаються, наявності та якості медичного та харчового забезпечення, тілесних ушкоджень та інших фактів, які можуть свідчити про порушення права не бути підданим катуванням та іншим видам неналежного поводження. 
 
Законопроект приділяє значну увагу доказам неналежного поводження та їх фіксації. Пенітенціарний суддя може використовувати необхідні технічні засоби, а також залучати необхідних експертів, в тому числі співробітників Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, його регіональних представників, членів
спостережних комісій при установі виконання покарань, обласного рівня, членів громадських рад при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органах. В процесі здійснення своєї діяльності з фіксування доказів  пенітенціарний суддя використовує інформацію щодо відповідної установи із рішень Європейського суду з прав людини, попередніх зауважень та доповідей Європейського комітету з запобігання катуванням, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. З метою встановлення наявності підстав для застосування превентивних заходів пенітенціарний суддя має право особисто спілкуватися з членами персоналу установи попереднього ув’язнення чи виконання покарань, будь-якою особою, яка тримається під вартою, або засудженим, а також зобов’язаний провести особисту анонімну зустріч із особою, яка звернулася з клопотанням. Під час анонімної зустрічі за бажанням особи, яка взята під варту, або засудженого допускається присутність захисника. За бажанням пенітенціарного судді допускається проведення анонімної зустрічі в межах видимості, але поза межами чутності персоналу установи попереднього ув’язнення чи виконання покарань.  
 
Інформація, яка була зібрана в провадженні щодо застосування превентивних заходів, використовується для підтвердження наявності підстав для застосування превентивних заходів у іншому провадженні, яке стосується подій у тій же установі, у разі, якщо ця інформація не втратила своєї актуальності. 
 
Законопроект додатково врегульовує питання щодо збору та використання доказів відповідних порушень у зв’язку з застосуванням компенсаційних заходів. 
 
Тягар доведення відсутності підстав для застосування компенсаційних заходів лежить на державі, що також відповідає практиці Європейського суду, який визнає такий підхід у зв’язку з тим, що особа під час перебування в установах попереднього ув’язнення чи виконання покарань знаходиться під відповідальністю держави. 
 
Проект закону містить також важливі гарантії для забезпечення вжиття превентивних заходів. Ним встановлюється, що рішення про застосування превентивних заходів виконуються негайно після набрання ним законної (юридичної) сили. Якщо вказані у рішенні про застосування превентивних посадові особи не розпочинають його негайного виконання, або неналежно виконують його, пенітенціарний суддя звертається з поданням до відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіального управління, про притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідних осіб, а у разі необхідності звертається до органів прокуратури з метою внесення відомостей щодо невиконання судового рішення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Пенітенціарний суддя, встановивши наявність порушень, вирішує питання про встановлення винних у його вчиненні осіб та, у разі їх встановлення, звертається з поданням до керівників органів вищого рівня про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб підпорядкованих установ попереднього ув’язнення, виконання покарань чи територіальних управлінь органу, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
 
Законопроект також містить установчі  норми щодо запровадження пенітенціарних суддів. Зокрема, пропонується доповнити статтю 21 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» частиною шостою, яка впроваджує у судоустрій України нового суб’єкта – пенітенціарного суддю. Цей суб’єкт створюється схожим чином до того як був створений інститут слідчого судді. 
 
У відповідності до змін з числа суддів місцевого загального суду обирається пенітенціарний суддя, який здійснює повноваження в окремих категоріях справ осіб, які взяті під варту, засуджених, а також звільнених із цих установ осіб. Пенітенціарний суддя обирається зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і може бути переобраний повторно. До обрання пенітенціарного судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя цього суду або, за рішенням голови суду, наступний за віком суддя. Пенітенціарний суддя звільняється від виконання обов’язків судді першої інстанції. Допускається обрання більше одного пенітенціарного судді, якщо в межах його територіальної юрисдикції знаходиться дві або більше установ виконання покарань, або установа попереднього ув’язнення. 
 
Положення про те, що до обрання пенітенціарного судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя цього суду або, за рішенням голови суду, наступний за віком суддя обумовлено тим, що у окремих випадках відповідно до чинного законодавства саме на найстаршого суддю можуть покладатись і інші додаткові обов’язки. Тому у такому разі голова суду отримує право тимчасового покладення обов’язків на наступного за віком суддю. 
 
Законопроектом також вноситься низка технічних змін до КПК України, які пов’язані зі створенням пенітенціарних суддів. Однак, окремі положення є новими або змінюються по суті. Наприклад, дається визначення пенітенціарного судді: «Суддя суду першої інстанції, який уповноважений здійснювати правосуддя у відповідності до цього Кодексу та інших законів України в окремих категоріях справ осіб, які тримаються в установах попереднього ув’язнення та виконання покарань, а також звільнених із цих установ осіб. Головною формою роботи пенітенціарного судді є безпосередні засідання в установі попереднього ув’язнення чи виконання покарання».  Закріплення головною такої форми роботи пенітенціарного судді як безпосередні засідання в установі попереднього ув’язнення чи виконання покарання обумовлені характером процесуальних питань, які необхідно вирішувати в процесі застосування превентивних та компенсаційних заходів (а також інших питань, які пов’язані з виконанням вироку чи виникають під час попереднього ув’язнення) та які вимагають особистої присутності в установі.
 
Закріплюється можливість оскарження відповідних рішень тільки у апеляційному порядку. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу пенітенціарного судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) змінити ухвалу; 2) скасувати ухвалу повністю чи частково і постановити нову ухвалу; 3) скасувати ухвалу і призначити новий розгляд пенітенціарним суддею. 
 
Пенітенціарний суддя стає відповідальним за вирішення низки питань (зміни до ч. 2 ст. 539 КПК України). Зокрема, йдеться про такі: 
 
про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 
про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким; 
про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 
про звільнення від покарання за хворобою; 
про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 
про оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установ виконання покарань, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів, їх посадових осіб, якщо ці рішення, дії чи бездіяльність стосуються реалізації прав окремої особи, яка тримається в установах попереднього ув’язнення чи виконання покарань; 
про встановлення обґрунтованості індивідуальних обмежень прав осіб, які тримаються в установах попереднього ув’язнення чи виконання покарань;  
про застосування превентивних та компенсаційних заходів осіб, які тримаються в установах попереднього ув’язнення чи виконання покарань;  
про негайне звільнення особи, яка незаконно перебуває виконання покарань; 
інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку та тримання під вартою, за винятком питань, які безпосередньо стосуються змісту вироку. 
         
 
Таким чином, пенітенціарний суддя стає відповідальним за переважну більшість питань, що виникають під час відбування покарання чи перебування під вартою. Це, серед іншого, спрямовано на виконання порівняно нещодавнього рішення Європейського суду у справі Вінтман проти України, в якому Суд встановив порушення Конвенції з огляду на відсутність чіткої підсудності щодо оскарженні рішень, дій та бездіяльності персоналу ДКВС.
         
 
Пропонована частина 3 статті 539 закріплює, що клопотання (подання) про вирішення питань, які виникають під час тримання під вартою або виконання вироків, якщо інше не передбачено чинним законодавством, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово або пенітенціарним суддею згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цього розділу, розділів І та ІІ цього Кодексу  та інших норм чинного законодавства. Це означає, що, за загальним правилом, питання, які виникають під час тримання під вартою або виконання вироків, мають вирішуватись протягом десяти днів. Однак можуть мати місце і винятки – наприклад, у відповідності до законопроекту для застосування превентивних заходів цей строк становить три доби. Також вказана норма дає змогу врахувати загальні засади кримінального судочинства в процесі вирішення питань безпосередньо в установі виконання покарань, а також покращує існуючу ситуацію, коли є незрозумілим якими нормами повинен керуватись суддя під час розгляду питань, пов’язаних з виконанням вироку. 
           
 
З метою розмежування повноважень слідчого судді у відповідності до статті 206 КПК України та повноважень пенітенціарного судді ч. 3 ст. 8 законопроекту передбачає детальний юридичний механізм.