Головний зміст

384988138За ініціативи Вищої ради юстиції та Проекту Європейського Союзу та Ради Європи «Консолідація розробки реформ у сфері юстиції», Асоціації слідчих суддів України 22 липня 2016 року Національна школа суддів України провела навчальний семінар «Розгляд слідчими суддями клопотань про застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні».
 
 
 
 
 
 
 
 
Звертаючись із вітальним словом до учасників семінару, ректор Національної школи суддів України, доктор юридичних наук, заслужений юрист України Микола Оніщук, зокрема, зазначив, що навчальний семінар ініційований Вищою радою юстиції за підтримки колег із Ради Європи та Національного агентства боротьби з корупцією. «Починаючи із 2012 року, коли був ухвалений чинний Кримінальний процесуальний кодекс України, суттєво реформовано систему кримінальної юстиції і один із основоположних інститутів – запобіжні заходи у кримінальному провадженні, – сказав Микола Оніщук. – Можна впевнено говорити, що мета полягала у гуманізації кримінального процесу в цілому і зокрема цієї важливої стадії судового розслідування». За словами М. Оніщука, Україна змогла пройти досить важливий і відповідальний шлях щодо імплементації та формування відповідної практики застосування нової системи запобіжних заходів і впровадження процесу, водночас практика застосування цього важливого процесуального інституту, який має гарантувати свободу та особисту недоторканність особи в розумних межах, визначених законом, Конституцією, практикою Європейського суду з прав людини, виявила і низку проблем. Микола Оніщук наголосив, що семінар мав на меті за активної участі саме слідчих суддів, представників НАБУ обговорити проблеми, що виникають при застосуванні законодавства у цій сфері, і виробити пропозиції для формування єдиних практик застосування положень кримінально-процесуального законодавства.
 
Звертаючись до присутніх із вітальним словом, Голова Вищої ради юстиції, суддя Вищого господарського суду України, заслужений юрист України Ігор Бенедисюк наголосив, що цей семінар – наслідок реалізації Національною школою суддів України та Національним антикорупційним бюро України ідеї Вищої ради юстиції щодо системного обговорення у неформальній обстановці із суддями і слідчими усіх проблемних питань, які виникають у залах судових засідань при розгляді слідчими суддями клопотань правоохоронних органів про обрання запобіжних заходів, а також порушень у діях слідчих суддів, що стали підставою для звільнення суддів з посад за порушення присяги.
 
«Коли ми почали нашу діяльність минулого року, більшість дисциплінарних справ, які розглядала Вища рада юстиції, були пов’язані із висновками Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, – нагадав Ігор Бенедисюк. – Найбільше порушень у діях суддів нами було виявлено при обранні слідчими суддями запобіжних заходів до учасників масових акцій протестів». Голова ВРЮ також зазначив, що висновки ТСК дають підстави виокремити три групи типових системних порушень, допущених суддями при розгляді справ активістів Майдану, дві інші категорії стосуються позбавлення прав на керування транспортним засобом та обмеження права на мирні зібрання. З огляду на це Вища рада юстиції має намір ініціювати восени проведення подібного навчального семінару для суддів адміністративних судів, які розглядають ці категорії справ.
 
За словами І.Бенедисюка, цифри Національної школи суддів України показують, що з часу впровадження чинного КПК України було проведено низку навчальних заходів для слідчих суддів (у 2012 році проведено 117 заходів, у яких взяли участь 2 177 суддів; у 2013 році – 176 заходів, у яких взяли участь 2511 суддів; у 2014 році – 141 захід, 2006 суддів; у 2015 році – 105 заходів, 1999 суддів).
 
Голова ВРЮ нагадав, що більшість порушень у діях слідчих суддів зафіксовано саме у 2013 році. «Попри те, що велика кількість суддів була охоплена заходами НШС, або вони не дали результату, можливо, через методику, можливо судді не навчилися, або не змогли застосувати отримані знання», – сказав І.Бенедисюк.
 
Серед завдань Вищої ради юстиції Ігор Бенедисюк бачить не лише застосування індивідуальних заходів впливу до порушників, а й створення умов, які дали б суддям можливість діяти зі знанням національного й міжнародного законодавства, і коли судді допускають помилки, ВРЮ слід ретельно розбиратися у їхніх причинах. Водночас Голова ВРЮ наголосив, що помилки, допущені суддями під час обрання запобіжних заходів до учасників акцій протестів, були «схожі й типові». За його словами, ВРЮ констатовано випадки, коли суддів було призначено слідчими суддями за день чи два до винесення ними рішень, які стали підставою для дисциплінарного провадження. «Якщо у вас будуть знання, ви зможете професійно провести засідання, зможете аргументувати позицію. І коли вона буде професійна і справедлива, ви зажди зможете розраховувати на підтримку Вищої ради юстиції, – сказав Ігор Бенедисюк. – Але так не відбуватиметься, якщо у вас не буде знань і якщо не буде мужності скористатися знаннями, які у вас є, а мужність для судді – це одна із головних якостей».
 
Ігор Бенедисюк також закликав слідчих суддів, прокурорів та слідчих використовувати дискусійні майданчики, створені НШС, Асоціацією слідчих суддів України, для професійного обговорення проблемних питань застосування кримінально-процесуального законодавства.
 
Звертаючись до учасників семінару, керівник Спільного проекту ЄС та РЄ «Консолідація розробки реформ у сферіюстиції в Україні» Олена  Трапезнікова розповіла, що підтримка національних реципієнтів у проведенні тренінгів та інших навчальних заходів для ключових сторін сектору юстиції є важливим напрямом роботи Проекту. «Одним із завдань кримінального провадження згідно з національним законодавством є забезпечення передусім неупередженого судового розгляду, аби жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, а також щодо кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, – сказала Олена Трапезнікова. – Це невід’ємно пов’язано із фундаментальними правами, зокрема із передбаченим статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом кожного на особисту свободу та недоторканність». За її словами, семінар дає змогу обговорити як актуальні питання практики застосування національного законодавства, так і підходи, які застосує ЄСПЛ при тлумаченні Конвенції для забезпечення її вимог.
 
Чи повинен слідчий стати учасником судового процесу про обрання запобіжного заходу?
 
Перша сесія семінару була присвячена ролі слідчого у судовому процесі. Із доповіддю на тему «Роль запобіжних заходів у забезпеченні ефективного досудового розслідування» виступив начальник другого підрозділу Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Олександр Карєєв. Детектив підтвердив існування багатьох проблем, зумовлених неоднозначним трактуванням норм КПК України саме при обранні запобіжних заходів. «Рішення щодо обрання виду запобіжного заходу приймається слідчим з позиції тактики та методики проведення досудового розслідування. Слідчі детективи вивчають особистість підозрюваного, обставини скоєння ним кримінального правопорушення, усі ризики, які можуть існувати у разі неправильного обрання запобіжного заходу, – розповів він. – Ті кримінальні правопорушення, які підслідні НАБУ, мають значний суспільний резонанс, у певних випадках стосуються безпеки держави, членів суспільства, осіб, які стали свідками кримінального правопорушення, та очевидців». За словами детектива, «стала практика НАБУ щодо застосування запобіжних заходів до підозрюваних, які є організаторами та активними співвиконавцями кримінальних правопорушень, – це тримання під вартою, цілодобовий домашній арешт із засобами контролю та застава». Коли підозрювані сприяють досудовому розслідуванню, слідчі приймають рішення про обрання щодо них інших запобіжних заходів або застав, які ці особи мають можливість сплатити.
 
Водночас детективи звертаються до суду переважно із клопотанням про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. За словами слідчого, так відбувається, бо «практика проведення слідчих дій, збору доказів НАБУ побудована так, що, перш ніж повідомити про підозру і прийняти рішення про звернення до слідчого судді про обрання запобіжного заходу, детективи вживають усі заходи щодо збору уже певних доказів, які прямо вказують на причетність особи до скоєння кримінального правопорушення, тобто, коли розпочинається стадія затримання, повідомлення про підозру, у детективів уже є певний обсяг достатніх доказів, які вказують на причетність особи до кримінального правопорушення, тому й обираються такі заходи, як тримання під вартою, цілодобовий домашній арешт, якщо відсутні певні ризики, або застава в таких розмірах, які перекривають збитки, завдані державі, підприємствам чи громадянам».
 
Серед проблемних питань, які виникали в практиці НАБУ під час розгляду суддями запобіжних заходів, Олександр Карєєв передусім згадав порушення визначеного законом строку розгляду справ цієї категорії. «Детективи не порушували строку повідомлення про підозру після затримання, направлення слідчому судді матеріалів, клопотань та додатків, ознайомлення сторони захисту із ними, однак слідчий суддя не в змозі був протягом 72 годин прийняти рішення про обрання запобіжного заходу», – розповів він, зазначивши, що особи з метою уникнення порушення їхніх конституційних прав були випущені з-під варти та за час перебування на волі проводили зустрічі із свідками, щоб вплинути на них, підписували і передавали документи, і, за словами детектива, через це в подальшому можуть виникнути нові складнощі для доказування.
 
Олександр Карєєв також висловив думку, що, оскільки доказування покладається на прокурора і слідчого, а згідно з частиною першою статті 293 КПК України розгляд клопотання проводиться лише за участю прокурора, слідчому (детективу) слід дозволити брати активну участь у судовому розгляді з приводу обрання запобіжних заходів, «доповісти слідчому судді, чому затримана особа і підготовлене клопотання саме про тримання під вартою». Ці та інші тези виступу детектива викликали обговорення серед учасників семінару, зокрема щодо процесуальної ролі слідчого, прокурора, слідчого судді, мети застосування запобіжного заходу тощо.
 
«Автоматичне задоволення клопотань слідчого та прокурора, без належного обґрунтування позиції, можна розцінювати як суттєве порушення права особи на свободу та особисту недоторканність», – О.Шаповалова.
 
Заступник начальника відділу забезпечення діяльності ректорату – радник Національної школи суддів України, суддя Верховного Суду України у відставці, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Ольга Шаповалова під час проведення лекції звернула увагу саме на роль слідчого судді у забезпеченні конституційного права особи на свободу та особисту недоторканність. Лектор зосередилася на положенні статті 29 Конституції України, яка гарантує право особи на свободу та особисту недоторканність і відображена у всіх загальновизнаних міжнародних документах. У рішенні ЄСПЛ «Медведєв проти Франції» 2010 року суд підкреслив, що право на свободу і особисту недоторканність має найважливіше значення у демократичному суспільстві. Саме тому настільки важливою є роль слідчого судді у питанні обрання запобіжного заходу, пов’язаного із позбавленням волі, наголосила лектор. «Мабуть, коли в ухвалі слідчого судді зазначено, що обвинувачення і захисник не заперечують проти обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то це свідчить, що слідчий суддя не до кінця розуміє суть права на свободу та особисту недоторканність і лише обмежився тим, що не потрібно вивчати ризики, а достатньо нібито згоди особи на обмеження її свободи, хоча сама по собі така згода без законних підстав взяти особу під варту не має значення», – сказала Ольга Шаповалова. За її словами, КПК України акцентує увагу саме на тому, що органи досудового розслідування та прокурор зобов’язані довести, чому саме той чи інший вид запобіжного заходу слід обрати, а суддя має вирішити, чи дійсно доведено це, чи ні.
 
«Автоматичне задоволення клопотань слідчого та прокурора, без належного обґрунтування позиції, можна розцінювати як суттєве порушення права особи на свободу та особисту недоторканність. І якраз такі рішення суддів є на сьогодні предметом вивчення і ВРЮ і ВККСУ. Мабуть, дійсно недопрацювала НШС, хоча тоді лише набрав чинності новий КПК України і не всі слідчі судді були обізнані з тим, як приймати такі рішення і як їх обґрунтовувати», – зазначила суддя, зауваживши, що сьогоднішня судова практика доводить, що судді інакше сприймають стандарти доведення необхідності обмеження права на особисту свободу та недоторканність.
 
Крім того, якщо компетентні органи, які звертаються із клопотанням про обрання запобіжних заходів, не доводять необхідності їх застосування, то судді абсолютно правильно відмовляють у задоволенні таких клопотань, і така практика вже є, наголосила лектор. Ольга Шаповалова нагадала про ключові принципи, які гарантують забезпечення права на свободу та особисту недоторканність і закладені і в національному законодавстві: позбавлення свободи лише за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та презумпція свободи (особа повинна залишатися на волі, поки правоохоронці не доведуть необхідність її затримання або тримання під вартою), законність арешту та затримання, необхідність роз’яснення кожному підозрюваному про причини арешту та суть обвинувачення зрозумілою для нього мовою, тримання під вартою лише на підставі рішення суду та право заарештованої особи на оскарження до суду законності свого затримання та арешту, право на матеріальну компенсацію за незаконний арешт та затримання. Тож обмеження або позбавлення свободи має застосовуватися лише у разі, якщо інші запобіжні заходи будуть неадекватними, а національні суди повинні належним чином вмотивувати таке рішення та дати оцінку тому, чому особі неможливо обрати інші, більш м’які запобіжні заходи (відповідно до статті 5 Конвенції, частини третьої статті 176, частини п’ятої статті 199 КПК України).
 
За словами О.Шаповалової, відповідно до рішення у справі «Гусинський проти Росії» (2004 року) обґрунтована підозра – це існування фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача, що дана особа могла вчинити правопорушення. «На жаль, як свідчить практика розгляду слідчими суддями клопотань про обрання запобіжного заходу, є дві суттєві помилки, які допускають слідчі судді. Перша – судді будь-яку підозру, яка випливає із клопотання слідчого або прокурора, вважають обґрунтованою і не вимагають відповідних доказів. Друга проблема вбачається зі змісту ухвал – слідчі настільки ретельно обґрунтовують підозру, що ухвала слідчого судді є мінівироком у кримінальній справі. Тож рішення слідчого судді має бути золотою серединою і дійсно містити певні докази, що свідчать і про причетність особи до вчинення злочину, і про наявність ризиків, про які говориться в КПК України», – зазначила Ольга Шаповалова.
 
Крім того, затримані особи користуються низкою процесуальних прав, а саме: затримана (заарештована) особа має постати перед судом у найкоротший строк (частина друга статті 12 КПК України), тримання під вартою повинно відбуватися упродовж розумного строку (частина перша статті 28 КПК України), особа має право звертатися із клопотанням про заміну запобіжного заходу (стаття 201 КПК України), особа має право бути звільненою під заставу (частина третя статті 183 КПК України).
 
Крім того, лектор звернула увагу, що законодавець передбачив таку функцію слідчого судді, як контроль за дотриманням прав і свобод особи під час досудового розслідування. Однак навіть сьогодні слідчі судді дуже рідко використовують положення цієї статті самостійно, без ініціативи учасників процесу. «Якщо особа говорить про те, що до неї застосовуються недозволені методи впливу, нереагування на такі доводи може призвести до заявлення клопотання про відвід судді», – сказала О.Шаповалова. А практика ВРЮ свідчить, що це є і підставою дисциплінарної відповідальності судді.
 
«Суддя не повинен приймати рішення під тиском, оскільки це підриває авторитет самого рішення», – І.Бенедисюк
 
Учасники обговорення також зазначили про те, що судові процеси щодо обрання запобіжних заходів привертають пильну увагу суспільства і нерідко проходять за присутності великої кількості глядачів, громадських активістів, інших осіб, що мають намір вплинути на рішення суду. «Володіти порядком під час розгляду справи суддя не в змозі, – зазначив під час обговорення суддя ВСУ Б.Пошва. – Хто відповідальний за дотримання порядку в судовому засіданні?» Проблема загострилася через ліквідацію судової міліції, про відсутність належної охорони в судах зазначили і в Раді суддів України. «Суддя не повинен приймати рішення під тиском, оскільки це підриває авторитет самого рішення», – наголосив під час обговорення Голова ВРЮ І.Бенедисюк, зауваживши, що ВРЮ та Рада суддів України спільно працюватимуть над розробленням алгоритму дій для забезпечення належного порядку в судовому засіданні.
 
«Ми брали до уваги й інший, загальний суспільно-політичний контекст, а саме – чи слідчий суддя чинив опір свавіллю політичної влади, чи забезпечив він право на справедливий судовий розгляд», – А.Бойко
 
Узагальненню основних проблемних питань, виявлених у зверненнях до Вищої ради юстиції щодо прийняття суддею рішень про застосування запобіжних заходів, було присвячено доповідь члена Вищої ради юстиції, доктора юридичних наук, професора Андрія Бойка. За словами доповідача, ВРЮ, розглядаючи висновки Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», прийняла стосовно багатьох суддів рішення про внесення подання про звільнення за ознаками порушення присяги. За словами А.Бойка, реакція суддівської спільноти на ці рішення була неоднозначною, і вони переважно скасовані Вищим адміністративним судом України, хоча Верховний Суд України у певній частині рішень підтвердив правові позиції, закладені ВРЮ, а деякі – поставив під сумнів. «Це зобов’язує нас аналізувати обґрунтованість уже наших рішень, достатність підстав для прийняття саме такого рішення про звільнення судді за ознаками порушення присяги, – констатував А.Бойко. – Звільнення судді з посади для країн з усталеною демократією – це є виклик, а тому повинно бути достатньо підстав для цього, аби не поставити під сумнів презумпцію незалежності суддів. У демократичному суспільстві на суд покладено утвердження верховенства права, забезпечення прав людини, ставлення до суддів є дуже виваженим, і підстави для їх звільнення повинні бути вагомими. Не всі рішення ВРЮ приймалися одностайно, і не у всіх випадках ми доходили згоди про звільнення судді. Саме за період розгляду висновків ТСК ми набули досвіду і з’явилося власне розуміння, у яких випадках ми можемо говорити про наявність підстав для прийняття рішення щодо звільнення судді».
 
Якою логікою керувалася Вища рада юстиції, приймаючи рішення про відповідальність суддів щодо застосування запобіжного заходу – тримання під вартою? За словами А.Бойка, для ВРЮ був важливий контекст у якому діяли судді. «Без сумніву, ми брали до уваги ту обставину, що лише перед відомими подіями у листопаді 2013 року набув чинності новий КПК України, який заклав цілком іншу ідеологію щодо ролі суду і слідчих суддів у дотриманні прав та свобод особи, судового контролю на стадії досудового розслідування, – сказав Андрій Бойко. – Ми брали до уваги те, що не всі слідчі судді були повною мірою готові до виконання цієї функції, бо були призначені лише напередодні. Але ми брали до уваги й інший, загальний суспільно-політичний контекст, а саме – чи слідчий суддя чинив опір свавіллю політичної влади, чи забезпечив він право на справедливий судовий розгляд».
 
Андрій Бойко зазначив, що у суспільства виник обґрунтований сумнів, чи дійсно був політичний вплив на окремих слідчих суддів, які розглядали ці питання. «Як на мене, це не дивно, бо ми повинні аналізувати цей період з урахуванням певних проявів авторитаризму в державі, – сказав А.Бойко. – Поведінка судді у такій державі є складною, адже він постає перед вибором: чи забезпечити верховенство права і гарантувати права та свободи людини, чи проявити лояльність до політичної влади, яка докладала максимальних зусиль, щоб одна політична сила взяла під контроль усі гілки влади».
 
За його словами, Вища рада юстиції при розгляді дисциплінарної справи судді не мала достатнього процесуального ресурсу, щоб встановити, наскільки суддя був незалежний. «Але ми звертали увагу на те, наскільки суддя був безсторонній, об’єктивний і наскільки він забезпечив дотримання процесуальних прав і гарантій, передбаченим КПК України, – сказав А.Бойко. – Що стосується відповідальності судді, безумовно, ми керувалися міжнародним актами, які встановлюють стандарти відповідальності судді з урахуванням того, що суддя є незалежним при здійсненні правосуддя в оцінці фактів, застосуванні права, оцінці доказів, за єдиним винятком, що зміст судового рішення не підлягає оцінці, крім випадків, коли є підстави вважати, що суддя діяв зі злим умислом або грубою недбалістю».
 
Вища рада юстиції, розглядаючи дисциплінарні справи, встановлювала, чи були у діях судді ознаки грубої недбалості. За словами А.Бойка, допущені суддями порушення були настільки очевидними, що суддя не міг не звернути на них уваги. ВРЮ виходила з того, чи у слідчого судді були матеріальні й процесуальні підстави для застосування цього запобіжного заходу, пов’язаного з обмеженням волі. «Оскільки тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, бо спрямований на втручання в право на свободу та особисту недоторканність (основоположне право, гарантоване статтею 5 Конвенції, а підстави обмеження є виключними і не підлягають розширеному розумінню), застосування цих підстав має виключно вузьке тлумачення», – зазначив А.Бойко, наголосивши, що суддя зобов’язаний керуватися прецедентною практикою ЄСПЛ і не може вдаватися до розширеного тлумачення підстав статті 5 Конвенції.
 
Якщо виходити з практики ЄСПЛ щодо обґрунтованості підозри, то причетність особи до вчинення кримінального правопорушення має бути очевидною з позиції об’єктивного спостерігача. «На стадії досудового розслідування немає потреби в достатніх доказах, які би свідчили про винуватість цієї особи, але потрібні докази, які би свідчили про причетність особи до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення», – наголосив А.Бойко.
 
Член ВРЮ розповів, що Рада звертала увагу на це тільки в тих випадках, коли відсутність такої причетності з огляду на зміст ухвали судді була очевидною. Водночас А.Бойко наголосив, що в багатьох ухвалах слідчих суддів, які були предметом дослідження ВРЮ, подія кримінального правопорушення не була пов’язана з певними діями особи. «В окремих випадках ми так само зіткнулися з тим, коли аналізували протоколи судових засідань, що прокурор вказував, що не має достатніх доказів причетності особи. Відсутність обґрунтованої підозри за таких обставин – очевидна, та слідчий суддя не реагує», – констатував А.Бойко. Він також наголосив, що саме на прокурора покладається обов’язок довести у судовому засіданні реальність існування ризиків, що особа може ухилятися від слідства, перешкоджати йому, продовжувати вчинення цього злочину чи вчинити інший тощо. Натомість підставою для застосування тримання під вартою були дані слідства, що особа не проживала у м. Києві, не мала постійного місця проживання у столиці.  Нерідко єдиною підставою для обрання виключного запобіжного заходу була тільки тяжкість інкримінованого злочину. «Попри те, що йшлося про особливо тяжкий злочин, усі інші обставини, навіть ті, які позитивно характеризували особу підозрюваного, не бралися до уваги, – зазначив А.Бойко. – Були навіть особи, які відмінно вчилися в університеті, мали позитивні соціальні зв’язки, відсутність попередніх застережень щодо їх поведінки, – жодного разу слідчі судді не брали це до уваги і це не було відображено у судовому рішенні».
 
Як наголосив доповідач, якщо обставини свідчать, що немає потреби у застосуванні запобіжного заходу – тримання під вартою, слідчий суддя зобов’язаний відмовити у задоволенні такого клопотання. Це процесуальний обов’язок слідчого судді, і в суддівський ухвалі все має бути відображено: і докази обґрунтованості підозри, і докази наявності ризиків.
 
Під час семінару з доповіддю на тему «Запобіжні заходи в кримінальному провадженні: якими вони мають бути та у що не повинні  перетворитися. Деякі поради зі Страсбурга», – виступив експерт Ради Європи, старший суддя (Іспанія) Хуан Карлос да Сілва. Про повноваження слідчого судді щодо обрання запобіжного заходу як гарантію права особи на справедливий судовий розгляд йшлося під час лекції судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Наталії Марчук. Про розгляд слідчим суддею клопотань про продовження чи зміну запобіжного заходу та дотримання строків розгляду йшлося у лекції судді апеляційного суду Івано-Франківської області, відрядженої до Національної школи суддів України, Надії Стефанів. Із практикою Європейського суду з прав людини щодо України стосовно дотримання судами вимог статті 5 ЄКПЛ за програмою Ради Європи HELP (використання суддями інформаційних ресурсів з прав людини) ознайомила учасників семінару начальник науково-методичного відділу забезпечення підготовки судового корпусу Національної школи суддів України, кандидат юридичних наук Тетяна Фулей. Написанню слідчим суддею ухвал щодо запобіжних заходів, обґрунтуванню та мотивуванню судового рішення була присвячена лекція голови Київського районного суду міста Одеси, голови Асоціації слідчих суддів України Сергія Чванкіна.
 
Робочі матеріали семінару будуть передані до уваги всіх слідчих суддів.