Головний зміст

1 52553519e97e652553519e9825Верховний Суд України розглядаючи справу № 6-1582цс16, зробив правовий висновок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до відповідачки права власності на спірну квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідачку.
Однак, дійшовши такого висновку, суд не врахував положень частин третьої та четвертої статті 5 Закону України «Про іпотеку» та не звернув уваги на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 цього Закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, суд звернув стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, тоді як предметом іпотеки за договором іпотеки визначено не окремі квартири, а будинок у цілому (який складається зі 123 квартир) загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено 26 квартир будинку без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.
 
 
Таким чином, звернувши стягнення на квартиру як на частину об’єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував такого рішення і не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки (будинок) з його частиною (квартирою) та вартість предмета іпотеки з вартістю набутої відповідачкою квартири.
 
 
За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:
 
 
- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; 
- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; 
- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 
- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; 
- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; 
- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
 
 
Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.
 
 
Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова продажна ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.
 
 
Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».    
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постановах від 13 травня 2015 року (справа № 6-63цс15), наданій заявницею для порівняння, та у постановах від 13 травня 2015 року(№ 6-53цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 8 червня 2016 року (№ 6-1239цс16), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15).
 
 
У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, не зазначив у рішенні необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону. 
 
 
Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».
 
 
Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.