Головний зміст

nelliГолубєва Неллі Юріївна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного процесу, професор кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» поділилася з прес-службою Київського районного суду своїм баченням стосовно подолання практики зловживання цивільними процесуальними правами.

 

 

 

Реформування цивільного судочинства неможливе без вирішення проблеми зловживання цивільними процесуальними правами. Ця проблема не втрачає своєї актуальності, оскільки зловживання своїми правами в цивільному процесі має очевидні вигоди для того, хто зловживає, за умов  малодієвих механізмів протидії такому зловживанню і загальної низької правової культури.

 

У загальному вигляді можна сформулювати наступні види зловживань процесуальними правами в цивільному процесі.

 

1. Зловживання правом на пред'явлення позову (подача завідомо безпідставного позову, зустрічного позову, за змовою сторін, до неналежного відповідача або неналежним позивачем та інших так званих «технічних» позовів). Особливо часто технічними виявляються позови про визнання недійсними кредитних договорів, договорів застави, іпотеки, поруки, про припинення інших забезпечувальних договорів.

 

Цей вид зловживань частково скоротився за рахунок збільшення ставок судового збору в 2015 році.

 

Варто відзначити і той факт, що виключення державних органів з переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, повинен значно вплинути на зниження навантаження на суди. В ідеалі державний орган повинен прораховувати перспективність справи, має зрости значення досудового врегулювання спорів. Більшу частину судового навантаження в цивільному, господарському, адміністративному судочинстві генерують державні органи, але вони мають більш відповідально користуватися судовою формою захисту.

 

Має бути зведено до мінімуму традиційне для українських державних органів (наприклад, податкових органів) оскарження судових рішень до останньої інстанції незалежно від перспектив.

 

2. Зловживання правами, спрямовані на затягування строків розгляду справ: подача клопотання про зупинення провадження, вступ третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, безпідставне або повторне заявлення клопотань, подання клопотань про поновлення процесуальних строків, про зупинення провадження у справі до вирішення іншої пов'язаної справи (останнє часто ініціюється для зупинення провадження по основній справі), неодноразове заявлення одних і тих же клопотань, у задоволенні яких судом було відмовлено, оскарження всіх ухвал суду, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, залучення до участі у справі як можна більшої кількості учасників (співвідповідачів, третіх осіб).

 

3. Умисні дії учасників фактичного характеру, спрямовані на затягування строків розгляду справи, ухилення учасника процесу від участі в судових засіданнях, наприклад, ухилення від отримання повідомлення про час судового засідання, імітація «хвороби» та інших «поважних причин» з метою відкладення судового засідання.

 

4. Зловживання правами, які пов'язані з оплатою судових витрат, наприклад, імітація важкого майнового становища з метою отримання відстрочки або розстрочки сплати судового збору.

 

5. Зловживання правом на відвід судді.

 

6. Зловживання правами в судовому доказуванні: неподання або несвоєчасне подання доказів. Ініціювання проведення судових експертиз, наприклад, відповідач у справі про стягнення боргу за договором позики порушує питання про проведення почеркознавчої експертизи, або ставить під сумнів правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором та просить про проведення економічної експертизи, а потім всіляко перешкоджає проведенню такої експертизи різними способами (не оплачує, не надає необхідні документи тощо).

 

7. Зловживання правами при апеляційному та касаційному оскарженні рішень суду (багаторазове подання апеляційної, касаційної скарги: вже переглянутої або з недотриманням вимог ЦПК щодо форми та змісту скарги або подання її особою, яка не має на це права; подача скарги на процесуальний документ, який не підлягає оскарженню або відсутній в матеріалах справи; звернення з явно необґрунтованою скаргою; подача заяви про зупинення виконання рішення суду).

 

На практиці, багаторазові подання апеляційних скарг на ухвалу про відкриття провадження у справі з підстави недотримання правил підсудності іноді призводять до того, що судові процеси тривають роками, хоча суд першої інстанції навіть не в змозі приступити до розгляду справи. При цьому, зазначені дії недобросовісних сторін суперечать таким загальновизнаним принципам судочинства як забезпечення якісного і швидкого правосуддя протягом розумного строку.

 

З названих основними причинами затягування розгляду справ є тривалість проведення експертиз, неявка сторін та їх представників у судове засідання, зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, витребування доказів за клопотанням сторін, хвороба сторони, подання зустрічних позовів, значна завантаженість суддів і складність справ.

 

Для часткового усунення цих проблем, коли порушуються права та інтереси однієї зі сторін умисними діями іншої сторони, має сенс ввести в ЦПК поняття "зловживання правом". Його можна визначити як форму реалізації суб'єктивного права всупереч його призначенню, за допомогою якої один учасник судового процесу навмисно або недбало заподіює шкоду іншим учасникам процесу.

 

Європейським правопорядкам знайомі такі категорії як «лояльність» і «чесність» учасників процесу, як невід'ємні елементи процесуальної поведінки. Ми багато років ведемо розмову про посилення відповідальності за зловживання процесуальними правами. У нас процес страждає відсутністю процесуальних санкцій, крім штрафів (не великих) по суті нічого немає. Практично відсутня практика притягнення до відповідальності за ст. 185-3 КпАП (кількість застосування цієї статті не відповідає тим масштабами, які набули зловживання процесуальними правами). Необхідно підвищення відповідальності за неповагу до суду, порушення порядку у судовому засіданні, невиконання вимог головуючого за рахунок збільшення штрафів, кількості окремих ухвал, заходів процесуального примусу (попередження, видалення із зали с/з, привід) і посилення відповідальності за ст. 185-3 КпАП (вірніше не посилення відповідальності, а фактичне застосування цих заходів, на жаль практика знає не багато таких прикладів), ігнорування неодноразових необґрунтованих клопотань.

 

Однак, суди не використовують на жаль повною мірою ці заходи, оскільки самі зараз перебувають у досить важкому стані, що не відповідає тому статусу, який притаманний посаді судді в цивілізованих країнах. Посадові особи виконавчої та законодавчої влади легко і невимушено критикують суддів, а останні, в силу правил суддівської етики, широко не коментують ці звинувачення.

 

Тому судді зараз дещо дезорієнтовані, стурбовані загальним зниженням поваги до професії судді. Посадовці мають зрозуміти, що «слабкий» і «беззубий» суд – це слабка держава, яка в ідеалі має бути захисником інтересів суспільства в цілому. Компанія, розгорнута в ЗМІ спрямована на дискредитацію суду, судової влади безпосередньо пов'язана із збільшенням зловживань процесуальними правами. Така практика повинна бути визнана неприпустимою.

 

Й прості громадяни повинні усвідомлювати, що коли немає суду як незалежного арбітра, то, по суті, виходить просто санкціонування побажань виконавчої влади. Від виконавчої влади залежить протидія зловживанню правами на стадії виконання рішень суду – суди взагалі не можуть впливати на цьому етапі. У США, наприклад, реальне позбавлення волі винних осіб за невиконання рішення суду «відбило охоту» нешанобливо ставитися до судових рішень.

 

Держава повинна забезпечити максимально виконання рішень судів, стимулювати їх виконання і не допускати ігнорування судових рішень самими державними органами (останнє абсолютно неприпустимо).

 

Авторитет судової влади повинен бути незаперечним (що, звичайно, залежить і від сумлінності самих суддів). Не даремно в європейських містах будівлі судів – це палаци за масштабами, підносяться над іншими будівлями. Брюссельський Палац Юстиції вище всіх будівель побудованих у той же час, для того, щоб вселити людям тріпотіння перед судом. Як і інші атрибути судової влади (мантія, молоток, крісло, "Встати, суд іде", "Ваша честь", врешті-решт сама формалізована процедура) має формували непорушність, обов'язковість виконання рішення суду. У сучасному світі ці символічні речі не грають такої ролі, але, зауважте, ні країни Європи, ні, наприклад, США не відмовляються від них. Вони носять скоріше роль доброї традиції.

 

Але на сьогоднішній день підвищується роль юридичних механізмів захисту цивільного процесу від несумлінної поведінки його учасників. Адже виконання рішень судів в інтересах всього суспільства в цілому. Для виправлення помилкових рішень є вищі інстанції, але саме ставлення до рішення суду повинно бути достатньо високим.

 

Думаю, що є й інший важливий механізм протидії зловживанням у процесі – потрібно підвищувати суми, які стягуються в якості судових витрат зі сторони, що програла. Це знизить сутяжництво: подання необґрунтованих позовів, безперспективних позовів. Ми знаємо, що близько 85 % справ не потрапляють в апеляційну інстанцію. Давайте подумаємо, що це за справа, що сторона, яка її програла, не бажає доводити свою правоту, а погоджується з тим, що сказав суд. Напевно якась кількість цих позовів були просто випадкові, так звані «технічні» позови. Позивач з самого початку не мав достатньої правової позиції, коли звертався до суду (тобто у позивача спочатку була така слабка аргументація своєї правоти, що його в цьому «переконав»?! вже суд першої інстанції) або відповідач не маючи правових підстав не виконував зобов'язання (наприклад, не оплачував поставлений товар), чому ж не заплатив відразу контрагенту? А не заплатив, тому що іноді вигідніше не виводити гроші за поставлений товар зі свого обороту, дешевше заплатити судовий збір, а щодо відшкодування витрат іншої сторони на юридичний супровід справи в суді – часто їх обґрунтованість взагалі ставиться судом під сумнів або відшкодовуються невеликі суми, тому недобросовісна сторона мало чим ризикує.

 

Ми не повинні заохочувати кляузництво та зловживання процесуальними правами, необхідно позбавляти недобросовісних осіб (тих, хто має намір вести суперечки заради суперечок) інструментарію для зловживань. Ці особи повинні бути покарані, в тому числі і обов'язком відшкодувати витрати сторони, що виграла. Відшкодування в повній мірі цих витрат також підвищує затребуваність юридичної професії.

 

Ще один шлях - підвищення рівня спеціалізації учасників процесу за рахунок підвищення кваліфікації представників сторін. Ефективність сучасного судочинства багато в чому знижується із-за присутності непрофесіоналів. Зміни до Конституції України щодо «адвокатської монополії» – позитивний момент у цьому ключі. Згідно з Перехідними положеннями представництво у Верховному та судах касаційної інстанції виключно адвокатами здійснюється з 1 січня 2017 року; в апеляційних судах - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

 

Сьогодні ні в кого не залишилося сумнівів у тому, що чинне регулювання юридичної професії в Україні незадовільно, аналогічні юрпослуги населенню надають дві великі групи – члени професійних спільнот (адвокати, нотаріуси, патентні повірені), з однієї сторони, і інші юридичні і фізичні особи – з іншої. Причому єдині стандарти її надання "іншими особами" відсутні.

 

Потрібно продовжувати курс на підвищення відкритості судової системи. Це потрібно не тільки суддям, але й суспільству в цілому. Негідну поведінку в процесі не тільки суддів, але й учасників процесу, має засуджувати суспільство як прояв неповаги не тільки до суду, а правопорядку, інтересів кожного члена суспільства.

 

Потрібно торкнутися і загального культурного рівня нашого суспільства, етичних норм. Багато людей, на жаль, байдуже ставляться до посягань на чужі права, а то і радіють їм. І поки суспільство не змінить ставлення до прав кожної людини або іншого суб'єкта права, поки в ньому не виникне атмосфера нетерпимості до порушників чужих прав, правові засоби захисту не будуть працювати. Як ми пояснюємо дітям, що брати чуже погано, так необхідно пояснювати дорослим, що посягати на права іншого не можна!